9 ноября 2019 г. «Закарпатье и Афон: духовно-культурные связи (к 120-летию со дня рождения иеросхимонаха Аввакума (Вакарова)» — тема международной научной конференции, которая состоялась 6-7 ноября 2019 г. в г. Ужгород на Закарпатье (Украина), — сообщает сайт Afon.org.ua. Архимандрит Маркелл (Павук), доцент Киевской духовной академии и семинарии, духовник КДАиС (в 1990-2000 годы преподаватель Тобольской духовной семинарии) прочитал доклад на тему: «Аскетические взгляды святителя Филофея (Лещинского), митрополита Тобольского и Сибирского». Приводим текст его выступления на украинском языке:
Аскетичні погляди святителя Філофея (Ліщинського), митрополита Тобольського й Сибірського
Святитель Філофей — видатний місіонер, що просвітив світлом Христової віри понад 40 тисяч сибіряків, серед яких були росіяни, татари, ханти, мансі, вогули, остяки та інші народності. Про його аскетичні погляди ще донедавна нічого не було відомо. У 2015 році в Російському державному історичному музеї серед архівних матеріалів святителя Димитрія Ростовського тюменськими вченими було знайдено рукопис із таким дарчим надписом: «От Преосвященного Архиерея Сибирского Филофея Архиерею Ростовскому Димитрию прислана в лето 1705 марта 4». Віднайдений рукопис — це вільний переказ відомої книги преподобного Іоанна, ігумена Синайського, «Лествиця» із багатьма власними вставками. Хоча на Русі Лествиця була відома приблизно з ХІV століття, певний час ніхто особливої зацікавленості до неї не виявляв. Лише преподобний Паісій Величковський у другій половині ХVIII століття знайшов у бібліотеці афонського монастиря повний її текст, заново переклав із грецької на слов’янську мову і разом із багатьма іншими святоотцівськими творами видав у вигляді Добротолюбія. У ХІХ столітті Добротолюбіє російською мовою переклав святитель Феофан Затворник.
«Чтобы понять «Лествицу», — пише священик Анатолій Жураковський, — надо в собственном религиозном опыте пережить тот факт, что весь мир (и мы, как часть мира) лежит во зле и что все в мире — «похоть плоти, похоть очей и гордость житейская»… В «Лествице» есть масса материала, который, мне кажется, для всех. Это разбор психологический отдельных страстей и добродетелей. Мне лично эта книга помогает разобраться в себе… Глубина этой книги открывается не сразу. У меня было три периода: отход от узкого пути «Лествицы», протест против ее «холода» и «жестокости» и третий период — сознательного отношения и направления жизни по «Лествице». Теперь для меня эта книга — закатный свет, и сквозь внешний холод пробивается для меня внутреннее тепло. Плачущий и знающий скорбь и темноту аскезы знает, по выражению «Лествицы», и «тихий смех души». Женщина, когда рождает, терпит скорбь, но по рождении забывает о скорби, потому что «родился человек в мир» — так и подвижник «Лествицы» через трудные и темные проходимые дебри аскезы идет к светлым блистающим вершинам «безмолвия» или полного ощущения Бога и слияния с Иисусом. Через стремнины и провалы — к звездам».
Дійсно, коли непідготовлена людина починає читати текст Лествиці, то мало що може розібрати. Тож святитель Філофей, працюючи над переказом, намагався максимально наблизити текст до розуміння простих читачів, а тому окремі сходинки Лествиці він розбив на кілька дрібних, так що вийшло загалом замість тридцяти більше сімдесяти. В цілому вільний переказ святителем Лествиці подібний до коротеньких проповідей морально-аскетичного характеру. Про це нагадує заголовок кожної сходинки, що названі святителем повчаннями. Наприклад: «Поучение от степени послушания з лествицы, яко мнози по своих похотех послушание у настоятелей испрашивают». Завершується кожна сходинка славослов’ям Бога, як зазвичай закінчуються храмові проповіді.
Багато повчань на основі Лествиці після зазначення назви починаються словами: «Благослови, отче, прочести». Це може вказувати на те, що свій твір святитель Філофей написав спеціально для читання під час трапез у монастирях, а можливо і під час місіонерських подорожей людям, які приймали Святе Хрещення.
Духовне життя, залежно від виховання й характеру людини, може бути різним, однак у всіх є щось спільне. Тому «Лествиця» св. Іоанна здатна багато в чому допомогти не лише монаху, але й мирянину, який шукає шлях до спасіння. Не випадково у святі дні Великого посту, коли християни найбільше налаштовані на духовне життя, Церква пропонує в керівництво саме цю книгу.
Святий апостол Павел закликає християн відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях, а обновитися духом розуму вашого і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини (Єф. 4: 22–24). Тобто кожний з нас повинен умертвити свої земні члени: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похоть і користолюбство, що є ідолослужіння.., гнів, лютість, злість, лихослів’я (див. Кол. 3: 5–10) і вдягнутися в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння… Більш за все вдягнутися в любов, яка є совокупністю досконалості (Кол. 3: 12, 14). Відповідно до цих настанов святого апостола преподобний Іоанн укладає «Лествицю», у якій детально описує шлях духовного сходження християнина до Бога. «Лествиця» складається із 30-ти сходинок, які відповідають досконалому 30-річному віку Спасителя. Згідно з книгою, духовне життя починається із зречення світу, а вищою досконалістю є любов. Даремними є старання тих людей, які прагнуть відразу стяжати у своєму серці любов без проходження попередніх сходинок Лествиці. Преподобний постійно підкреслює, що основним принципом духовного життя має бути поступовість.
Коли читаєш текст Лествиці преподобного Іоанна й порівнюєш із текстом у переказі святителя Філофея, то в цілому можна сказати, що вони однакові, але є і свої відмінності. Як сказано вище, святитель намагається максимально наблизити текст Лествиці до розуміння простих читачів, а тому, наприклад, щоб відразу не налякати вимогою зречення від світу, спочатку закликає подякувати Богові за те, що наділив нас свободою волі. А далі вже, безпосередньо спираючись на текст Лествиці, пояснює, що в залежності від того, хто як цією Богом даною свободою користується, люди є друзями Бога, або вірними рабами, або навіть невірними; хтось віддалився від Нього, а хтось Йому противиться. Однак Він для всіх є життя і спасіння: вірним і невірним, праведним і грішним, благочестивим і нечестивим, безстрасним і страсним, монахам і мирським, премудрим і простим, здоровим і хворим, молодим і старим, бо на всіх падає сонячне світло й тепло, тому що в Нього нема упередженого ставлення.
Хто уникає життя у Бозі, той нечестивець. Хто змішує Закон Божий з єрессю і думає, що вірує правильно, той переступає закон. Справжній християнин усією своєю силою, словами й справами намагається уподобитися Христу та вірує у Святу Трійцю, істинно й непорочно. Хто є причасником усього природнього й безгрішного та по своїм силам робить добро, той боголюбець. Хто серед напастей і бід намагається зберігати душевний спокій, той подвижник. Хто у смертному тілі наслідує чин ангельський, той монах. Монах завжди і всюди невідступно тримається заповідей Божих. Він завжди обтяжує своє тіло і контролює свої почуття. У монаха чисте тіло, непорочний язик, а розум освічується з неба... Монах має таку глибину смирення, що будь-який злобний дух у тій глибині пропадає. Монах ставиться з презирством до світу. Це добровільна нелюбов до всього, що світ вихваляє, заради надії на блага небесні.
Як бачимо, у версії викладення Лествиці святителем Філофеєм читача поступово підводять до розуміння того, що таке чернецтво і для чого ченці зрікаються цього світу.
Саме заради майбутнього Царства, або через велику кількість гріхів своїх, або завдяки любові до Бога ченці залишають земне. А якщо хтось зрікається світу з інших причин, то його справа не має жодного сенсу й марна.
Повчання завершується закликом до тих, хто зрікся цього світу заради позбавлення гріхів своїх, наслідувати тих, хто сидить на кладовищі й оплакує мерців своїх.
Варто звернути увагу на Друге повчання на перший ступінь Лествиці, що має назву «О отвергшихся мира и коего должны имети наставника противу страстем».
Якщо кожне ремесло потребує наставника, то тим більше хитрість хитростей і мудрість мудростей, — спираючись на авторитетну думку святителя Григорія Богослова, додає святитель Філофей, — потребує наставника у тому, як позбутися душевних та тілесних пристрастей. Ті, хто покладався лише на себе, впали у спокусу, бо думали, що можуть і без наставника звільнитися від пристрастей і досягнути доброчесного життя…
Далі святитель Філофей перелічує душевні й тілесні пристрасті. До числа душевних пристрастей він відносить марнославство, гнів, печаль, гордість, зневіру і все, що від них походить. Проти цих пристрастей потрібен лікар, подібний Мойсею, як про це говорить один із святих отців: «Хворі душевними пристрастями потребують молитвеника й наставника твердого в слові, але поблажливого до немочей плоті, щоб хворі не подумали, що вони подвижники, які досягають успіху в подвигу, і не вознеслись. А хворі тілесними пристрастями, серед яких обжерливість, блуд, сріблолюбство, вимагають суворого наставника й постника, щоб він приложив гіркий пластир посту та зцілив запалення плотських хвороб».
Святитель стверджує, що ті, хто довгий час жив у пристрастях, повинні перенести багато трудів і докласти великого старання. «Потрібно,— нагадують отці, — доклавши зусилля, позбутися страсного розуму нашого, який, подібно до блудливого пса, постійно бентежиться за їжу та блуд. Від нього неможливо звільнитися, якщо не накласти на нього ошийник посту, молитовної праці та постійного плачу за гріхи.
І нарешті, розгляд третього ступеня Лествиці завершується повчанням про те, як тим, хто прийняв чернечий чин, проходити цей тісний шлях із радістю. Наскільки похвальні ті, хто із самого початку творить чесноти з радістю і бажанням, сумлінно, та наскільки нещасні ліниві й не старанні в чеснотах, які нехтують їх здобуттям, що є ознакою неправильного стану розуму. Чим більше нехтуємо трудами, тим більше невдоволені собою, а потім й іншими подвижниками. Тоді розцвітає гірка нудьга і розпутне життя, яке приносить плід крайнього відчаю. Святитель закликає стати подібними до працелюбної бджоли, яка ніколи не упустить зручного часу, щоб облетіти поля й ліси у пошуках солодкого квіткового пилку, вона наповнить медом своїм стільники і в голодний час, годуючись власною працею, залишається жива. Без праці благодать не здобути.
Також на першій сходинці Лествиці автор порушує дуже важливе питання, як спасатися мирським людям, не ченцям. Це ще одне підтвердження того, що Лествиця адресована усім. Святитель Філофей пише, що можна спасатися і в миру, але це подібне до того, ніби люди були заковані в залізні окови. Вони хоча й ходять, але часто спотикаються і тим самим наносять собі рани. Водночас Лествиця дає надію на спасіння і цим людям. «Коли хто спитає, як в цьому світі з жінками можемо притримуватися чернечого способу життя, то відповім: скільки можете робити добра, робіть, нікому не докоряйте, нікого не обкрадайте, нікому не кажіть неправди, ні над ким не возносіться, не уникайте церковних богослужінь; тим, хто просить — подавайте, нікого не спокушайте, не заздріть, будьте задоволені своєю зарплатнею і своїми жінками. Якщо будете так чинити, то недалеко будете від Царства Божого».
Святитель Філофей додає, що чесноти душі заповідані однаково всім: монахам і мирським, а вони такі: лагідність, розсудливість, милостиня, братолюбство, щирість, правдолюбство, людяність, довготерпіння, відсутність заздрості й злоби, любов. Також заповідані наступні чесноти тіла: піст, нічна молитва, лежання перед хрестом, послух, рукоділля, багато земних поклонів, які вкрай необхідні в першу чергу монахам.
Цікаво, що святитель Філофей, втішаючи мирських людей, каже, що якщо ми через неміч не зможемо здійснювати тілесних подвигів, то отримаємо милість від Бога, який знає таємниці серця; але якщо не здобудемо духовних чеснот, то не виправдаємося перед Богом, тому що не спонукали себе до їх виконання.
Коли святитель Філофей, який сам був налаштований на місіонерське служіння, пише про третю сходинку Лествиці преподобного Іоанна, то добавляє до роздумів преподобного про мандрівництво (рос. — странничество) своє повчання про те, за яких умов ченці можуть повернутися у світ заради спасіння інших. Він підкреслює, що такі преподобні, як Савва Сербський, Іоанн Кущник і Симеон Христа ради юродивий хоча й повернулися у світ, однак не згрішили, а принесли велику користь і прославили Отця Небесного. Це стало можливим завдяки тому, що вони вміли розрахувати свої сили, зненавиділи мирські пристрасті і, не думаючи про суєтне, з любові приліпилися до Бога.
Найбільш велику увагу в переказі Лествиці святитель Філофей приділяє четвертій сходинці. Чесноті послуху він присвячує 10 повчань. І це не випадково, бо наголошує, що хто заради послуху зрікається своєї волі, той здійснює всі чесноти. Водночас, спираючись на думку автора Лествиці, святитель Філофей радить, перш ніж покорити свою волю перед наставником, розвідати, хто він такий, щоб не прийти до учня замість учителя, до гребця замість капітана, до хворого замість лікаря, до пристрасного замість безпристрастного і, потрапивши у шторм суєтності, замість тихої гавані послуху не знайти загибелі. Але коли хтось вже прийшов на місце подвигів і послуху, той не має права випробовувати настоятеля, навіть якщо і побачить його гріхи.
В інших повчаннях святитель показує приклади послуху, які описані в Лествиці, а також добавляє власні. В останньому з повчань святитель на основі зразків послуху робить своєрідний висновок. Він пише, що тому, хто не докладає зусиль стати подібним до Бога, не заздрять вороги Церкви. Коли ж записується у військо і бере зброю, печатку Царя, щит, меч, спис, лук і військовий одяг, тоді проти нього повстають вороги, намагаючись скверною відняти печать — Святе Хрещення, або зробити покаяння лукавим і лицемірним. Щит, тобто віддалення від світу, нахилити до повернення в нього. Меч, віру й послух настоятелю безвір’ям перетворити на свавілля… Всього цього християнин може позбутися, якщо уникатиме високої думки про себе і ходитиме в послуху.
Наступну, п’яту, сходинку про покаяння святитель Філофей розпочинає незвично: з палкого заклику, подібного до набату церковного дзвону: «Зберіться, прийдіть і почуйте, що скажу вам перед небом і землею і прийміть це для настанови душ ваших. Прийміть свідчення справжнього покаяння смиренних і достойних працівників. Ті, хто згрішили не з власної волі, почуйте, запам’ятайте і зробіть. Ті, хто впали у гріхопадіння, встаньте і стійте твердо. Почуйте, друзі, слово моє! Почуйте всі, хто хоче істинним покаянням примиритися з Богом».
Після такого палкого звернення святитель на основі «Лествиці» описує, що таке покаяння. «Покаяння — відновлення хрещення. Покаяння — обіцянка Богу виправлення свого життя. Той, хто кається, купує смирення…». Після переказу великих зразків покаяння в монастирі «Темниця», святитель від себе додає, що той, хто не зізнається у гріхах своїх, той робить погано; але хто перестає грішити і сповідає свої гріхи, той отримує милість від Бога. Іноді диявол вчить нас казати духівнику неправду, говорити про свої гріхи, як про чужі, але слухатися цієї бісівської поради не треба.
Святитель переконує, що більшість гріхів беруть початок від ліні: «Неможливо грішнику уникнути сорому, а тому, брат, відкриваючись лікарю, відкрий свою рану і чесно скажи: «Отець, мій гріх від ліні, а не від чого іншого, і ніхто в цьому не винен: ні людина, ні дух, ні моя природа, ніщо інше, а тільки моя лінь».
Ще святитель попереджає, що у бісів є звичай часто нам навіювати думку або зовсім не сповідатися, або сповідатися, але немовби від іншої особи, або звинувачувати у своїх гріхах інших. Але найкращий спосіб покаяння — це відчувати себе так, ніби тебе приговорили до страти. Хто так кається, у того, як світло, засяє правда і він буде подібним до квітучого раю, який ніколи не зникне від джерела сліз.
Святитель радить відкривати свої гріхи лише тим духівникам, які не ганьбитимуть, а дадуть зцілення. Такий духівник знає і без сповіді, що в тебе на серці, і хоча він суворо викриває гріх, але за це ти отримуєш спокій (простодушие), силу відкинути всі гріхи і виходиш від нього чистим і безгрішним, тримаючи в пам’яті своє покаяння.
«Коли хтось терпить сильний бісівський натиск, — радить святитель у наступному повчанні про покаяння, — хай не впадає у відчай і шукає смирення; а смиренному Бог дасть благодать, яка ніколи не закінчується (неиссякаемую)». Святитель у дусі древніх святих отців пише, що хто знаходиться на глибині смирення у покаянні, той не потрапить до рову беззаконня.
Разом з тим святитель пояснює, що є різні види смирення. Є смирення у покаянні, наповнене плачем через те, що людина боїться Бога. Завдяки такому смиренню виникає добрий характер, підкорюються почуття і з’являється добрий характер, жаль у серці та підкорюються почуття. Є смирення заради любові Божої, за яким слідує простота серця, веселість і світлість обличчя. Головна ознака такого смирення — досконале терпіння безчестя, коли людина подібна до скотини: якщо гонять — біжить, кличуть — приходить, і при цьому вона відчуває себе достойною бути серед скотини, а не серед людей. І є ще смирення від Бога, коли Він зупиняє життя нечестивих, щоб своїми гріхами більше не гнівили Бога.
Свій переказ п’ятої сходинки Лествиці святитель Філофей завершує повчанням про те, що ревні подвижники, якщо впадають у гріх і тисячу разів, ніколи до кінця не поринають у відчай, але старанно починають усе заново.
У такому ж дусі та стилі, намагаючись зробити «Лествицю» доступною і зрозумілою для більшості християн, святитель розглядає і наступні двадцять п’ять її сходинок.
Водночас залишається відкритим питання, чому цей переказ Лествиці на початку ХVIII століття не був розповсюджений серед більшості християн. Невже того часу наша молода вітчизняна богословська наука ще була настільки слабкою, що повністю перебувала в полоні на перший погляд більш струнких, але схоластичних, тобто відірваних від реалій справжнього християнського життя, західних католицьких і протестантських наукових шкіл? І чи не це стало однією з причин поступового розшарування духовної та світської науки, що зрештою призвело до їхнього повного антагонізму в ХХ столітті. Чи не настав час через ретельне вивчення та переклад святоотцівських творів мовою, доступною для якомога ширшого кола християн, попрацювати над тим, щоб прірва між духовною й світською науками стала меншою, як це намагався робити святитель Філофей Ліщинський, а пізніше святителі Ігнатій (Брянчанінов) та Феофан Затворник?
Пресс-служба Тобольской митрополии
|
счезновение